Ми віками йдемо неоглядки в багні по коліна,
і живуть мертви хватки його, і ссе трясовина.

Рису не провести, перегони в мішках химородні,
і воронки размножені мулом, як труби Господні.

Як раніше, мій ангеле, в стумі інтимний твій шелест,
як раніше, тобі я носитиму шкури і верес,

A betty’s mouth rotates. The wind’s proof doubles.
Mesmerizing Boeings. The cyclopic reveries
of stadiums. And America doubles
over and b/pounces—all are pleased

Who led me across the city that morning?
Behind the railway station, he sat me down at a low
wooden table and produced a bottle. We cracked it like a watermelon.
My Adam's apple bobbing, as though I and the rails had shared the swallow.

On the fence was a pumpkin. I used to think the elixir of debility
was in the potato. But no! It's in the pumpkin,
an octave below. From the instability
of its inner glow, fingers of pulp emerge as if counting.

Коли я йшов Кам'яним мостом
і грав зіркових воєн маривом,
я несподівано відчув, що простір
став шелестким й багатошарим.