Ти стоїш на одній нозі, застібаючи босоніжку,
і я бачу кущ олійний, а потім — магнітний,
і орбіти предметів, що зчеплені запобіжно, —
хто зіницею поведе, скине ящірку, як молитвою.

Знаходимо її на усіх шляхах
пересмішницею переливу,
букетом груш, що замерз у шипах
температурного зриву.

О, друзів моїх сад, де я із торохтілкою
сторчу, про людське око свищу тут навсібіч.
Посріблимо кишки орданською горілкою,
нехай живе нутро, що мерехтить нам ввіч!

A jackal and a crow. Blood neither shed nor shared
between them. The dynamite, nearby, is armed.
They are barely contours, prepared
to escape the kernel of blackness and assume a rudimentary form.

Above them, thought balloons are floating. The cartoon repaginates
the seashore, windy, dry as bone.
When the rain falls, it becomes clear the photographer, buried to his waist,
was welded of bronze and focused on no one.