Chacal et corneille : pas de sang extérieur ni interne
entre eux. Au loin se dessine une dynamite fumante.
Leurs contours, qui ne tiennent qu’à un fil, déjà prêts
à quitter le noyau de noirceur, revêtir un aspect provisoire.

Au-dessus d’eux des bulles de discours qui dérivent, bande dessinée
qu’on feuillète sur la plage piquante et venteuse. Et la grotte moderne est fermée.
Le temps se dégage. On comprend que le photographe enfoui
jusqu’à la ceinture est fait de bronze et ne cadre personne.

Я ніколи не мешкав у пустелі,
яка нагадує край воронки
з діркою, що кочує. Прості ретельні
види, їх вагомі перевороти

Від морока я відокремився, наче кумкнула пакля,
позаду місто істериків чорніло в крейдяному спазмі,
було мляве сонце, положисте море пахло,
повертаючись в тіло, я втямив, що Боже спас мя.

A Jugendstil tower. Myself quite new.
I heard the underbell flowers uncurl.

You were sitting on the little staircase. By all accounts, a pearl.
I stiffened. Limits were measured.

You were the sum of all you encountered,
become what you could not deter.

We were joined by the ladies’ confessor (and connoisseur),
self-absorbed as a Klein jug.