Who led me across the city that morning?
Behind the railway station, he sat me down at a low
wooden table and produced a bottle. We cracked it like a watermelon.
My Adam's apple bobbing, as though I and the rails had shared the swallow.

On the fence was a pumpkin. I used to think the elixir of debility
was in the potato. But no! It's in the pumpkin,
an octave below. From the instability
of its inner glow, fingers of pulp emerge as if counting.

Chacal et corneille : pas de sang extérieur ni interne
entre eux. Au loin se dessine une dynamite fumante.
Leurs contours, qui ne tiennent qu’à un fil, déjà prêts
à quitter le noyau de noirceur, revêtir un aspect provisoire.

Au-dessus d’eux des bulles de discours qui dérivent, bande dessinée
qu’on feuillète sur la plage piquante et venteuse. Et la grotte moderne est fermée.
Le temps se dégage. On comprend que le photographe enfoui
jusqu’à la ceinture est fait de bronze et ne cadre personne.

Ми віками йдемо неоглядки в багні по коліна,
і живуть мертви хватки його, і ссе трясовина.

Рису не провести, перегони в мішках химородні,
і воронки размножені мулом, як труби Господні.

Як раніше, мій ангеле, в стумі інтимний твій шелест,
як раніше, тобі я носитиму шкури і верес,

Я ніколи не мешкав у пустелі,
яка нагадує край воронки
з діркою, що кочує. Прості ретельні
види, їх вагомі перевороти