Знаходимо її на усіх шляхах
пересмішницею переливу,
букетом груш, що замерз у шипах
температурного зриву.

Я ніколи не мешкав у пустелі,
яка нагадує край воронки
з діркою, що кочує. Прості ретельні
види, їх вагомі перевороти

Ти стоїш на одній нозі, застібаючи босоніжку,
і я бачу кущ олійний, а потім — магнітний,
і орбіти предметів, що зчеплені запобіжно, —
хто зіницею поведе, скине ящірку, як молитвою.

Ми віками йдемо неоглядки в багні по коліна,
і живуть мертви хватки його, і ссе трясовина.

Рису не провести, перегони в мішках химородні,
і воронки размножені мулом, як труби Господні.

Як раніше, мій ангеле, в стумі інтимний твій шелест,
як раніше, тобі я носитиму шкури і верес,

З ранку вони йшли вулицею в безладді
скляні вежі схожі на зв'язані баранки
що підвішені до порожнечі

продивляючись звідусіль
наскрізні бджоли, які уникають себе наче
це і є контакти контакти
дзвін і в разі чого оборона

Зходячись, зникають один перед одним
терпляче —
через ведмедя і рибу — до ракоподібних,
які обліпили душу свою.
Тупцюють. Мружаться, наче змінюючи лінзи,
обом вочевидь пояси на куртках.

На вечере встретились друзья и соратники поэта, энергично, отчасти парадоксально и интенсивно рассказывавшие о жизни и творчестве Алексея Парщикова, о своих встречах с ним, читавшие его стихи.

Линзы камер сияли, милиция была вежлива, алмазный перстень Евтушенко дрожал в первом ряду, как ёж света, мэтр был искренен и самоуверен; девицы дачные тире родительские были в угаре, словно в сочельник, — празднично и тревожно.

«Когда я вошел в здание в 6.00 утра (пока еще мягкий свет), чтобы сделать несколько снимков для собственного любопытства и обживания неизвестного места, первый человек, которого я встретил, был сидящей в фойе на скамеечке слепой в черных очках с черным псом у ног. Такой читатель выпал на долю моего Contax 2».
А. Парщиков, «2000 кадров в секунду».

На Красноярской ярмарке книжной культуры (КрЯКК) состоялась международная поэтическая конференция (фотоотчет о событии), посвященная творческому наследию двух выдающихся, недавно ушедших поэтов: Алексея Парщикова (1954–2009) и Аркадия Драгомощенко (1946–2012).