О, друзів моїх сад, де я із торохтілкою
сторчу, про людське око свищу тут навсібіч.
Посріблимо кишки орданською горілкою,
нехай живе нутро, що мерехтить нам ввіч!

Коли я йшов Кам'яним мостом
і грав зіркових воєн маривом,
я несподівано відчув, що простір
став шелестким й багатошарим.

В подкасте о русской поэзии «Между строк» ведущий, критик Лев Оборин, и поэт Руслан Комадей 6 марта 2024 года провели разбор одного из лучших стихотворений Алексея Парщикова «Землетрясение в бухте Цэ».

Знаходимо її на усіх шляхах
пересмішницею переливу,
букетом груш, що замерз у шипах
температурного зриву.

Я ніколи не мешкав у пустелі,
яка нагадує край воронки
з діркою, що кочує. Прості ретельні
види, їх вагомі перевороти

Ти стоїш на одній нозі, застібаючи босоніжку,
і я бачу кущ олійний, а потім — магнітний,
і орбіти предметів, що зчеплені запобіжно, —
хто зіницею поведе, скине ящірку, як молитвою.

Ми віками йдемо неоглядки в багні по коліна,
і живуть мертви хватки його, і ссе трясовина.

Рису не провести, перегони в мішках химородні,
і воронки размножені мулом, як труби Господні.

Як раніше, мій ангеле, в стумі інтимний твій шелест,
як раніше, тобі я носитиму шкури і верес,

З ранку вони йшли вулицею в безладді
скляні вежі схожі на зв'язані баранки
що підвішені до порожнечі

продивляючись звідусіль
наскрізні бджоли, які уникають себе наче
це і є контакти контакти
дзвін і в разі чого оборона

Зходячись, зникають один перед одним
терпляче —
через ведмедя і рибу — до ракоподібних,
які обліпили душу свою.
Тупцюють. Мружаться, наче змінюючи лінзи,
обом вочевидь пояси на куртках.

На вечере встретились друзья и соратники поэта, энергично, отчасти парадоксально и интенсивно рассказывавшие о жизни и творчестве Алексея Парщикова, о своих встречах с ним, читавшие его стихи.